Політика і прокурорська пам’ять: як в ГПУ згадали про біглого голову суду Чернушенка

Суботнього ранку автору на очі потрапила нещодавно оприлюднена ухвала Печерського суду.

Генеральній прокуратурі відмовляли у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Антона Чернушенка. У 2003-2015 рр. Чернушенко був головою Апеляційного суду Києва.

24 червня 2015 року йому було вручено повідомлення про підозру за ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення) та і ч.2 ст. 376-1 КК (незаконне втручання у роботу автоматизованої системи документообігу суду).

Останні чотири роки ця справа практично не просувалася. Підозру у цій справі так само вручено синові Чернушенка, йому відводиться роль підбурювача. Щоб не сидіти у СІЗО, молодший Чернушенко вніс 6 млн грн застави. Після цього прокуратура справою ніяк не цікавилась, навіть не зверталась про продовження строку дії покладених обов’язків. В грудні 2018 суд змінив сину судді запобіжний на особисте зобов’язання, а 14 червня 2019 ухвалив повернути 6 млн грн адвокату-заставодавцю.

Чернушенка-молодшого також судять за розголошення державної таємниці. Йдеться про передачу третім особам документів суду із грифом «таємно». У 2017 до 5 років умовно був засуджений спільник сина Чернушенка – колишній працівник Апеляційного суду, який сфотографував клопотання СБУ про проведення негласних слідчих дій і передав їх за винагороду.

Щодо Чернушенка-старшого, то тільки у квітні минулого року Вища рада правосуддя зробила на нього подання виді подання про звільнення з посади. Причина була поважна – служитель Феміди три роки не з’являвся на роботі.

Відповідно до листа Служби безпеки України від 04.02.2019, суддя Чернушенко у 2015 році незаконно перетнув кордон України і по теперішній час знаходиться на території Російської Федерації.

Свого часу, виїхавши за кордон, Чернушенко записав відео, в якому звинуватив у своєму кримінальному переслідуванні Петра Порошенка. Згодом біглого суддю доповнив нардеп-утікач Олекандр Онищенко, заявивши, що Порошенко «педалював» кримінальну справу «Нафтогазвидобування» і вимагав в Ахметова $200 млн відступних. «Нафтогазвидобування» – найбільша приватна газовидобувна компанія країни. У кінці 90-х її часткою володів Петро Порошенко, поки другий співвласник Микола Рудьковський не знайшов собі кращого партнера в особі Нестора Шуфрича, виштовхавши Порошенка.

Станом на 2014 рік «Нафтогазвидобування» контролював уже Рінат Ахметов. Але компанія мала проблему у вигляді кримінальної справи – розслідувалося можливе вбивство колишнього голови правління і міноритарного акціонера Олега Семінського, якого викрали у лютому 2012. Саме в період його зникнення Рудьковський і Шуфрич відступили половину підприємства Ахметову. Під приводом розслідування щодо Семінськогого рахунки і свердловини «Нафтогазвидобування» були арештовані і арешти ці у квітні-травні 2015 оскаржувалися у Чернушенка. Були навіть затримані підозрювані у викраденні Семінського. Апеляційний суд дав їм вийти на свободу. За тиждень після цього з’ясувалося, що Семінський живий. Його відпустили після 3 років полону.

Гра в апеляції – що саме інкримінували Чернушенку

У кінці листопада 2014 року до апеляційного суду Києва надійшла апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Печерського суду, якою застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного у кримінальному провадженні №42014100080000067. Йшлося про злочин групою осіб – викрадення людини із застосуванням насильства і вимаганням коштів. Президента ГО «Федерація гандболу України» Андрія Мельника взяли під варту без визначення застави.

Коли справа надійшла в апеляцію, голова суду Антон Чернушенко захотів розглядати цю справу і бути головуючим. За версією слідства, перебуваючи у службовому кабінеті, він дав вказівку невстановленій службовій особі апеляційного суду міста Києва незаконно втручатись в роботу автоматизованої системи документообігу суду «АСЕД Апеляція». У подальшому колегією під головуванням Чернушенка постановлено рішення, яке тепер слідство оцінює як неправосудне, оскільки його прийняв неповноважний склад суду, а головуючий діяв з корисливих та інших особистих мотивів. Ухвалу про взяття під варту було скасовано, а зміст рішення суду апеляційної інстанції у реєстрі є досі прихованим.

Крім того, у квітні 2015 до апеляційного суду Києва надійшли апеляційні скарги від представників ПрАТ «Нафтогазвидобування», ПАТ «ПУМБ» та «Актовент Інвестмент Лімітед» на ухвали слідчих суддів Печерського районного суду Києва, якими накладено арешт на акції, видаткову частину рахунків, свердловини з забороною використовувати або будь-яким чином відчужувати видобуті на свердловинах вуглеводні ПрАТ «Нафтогазвидобування» у кримінальному провадженні № 12012000000000077 – це справа за фактом імовірного вбивства Семінського.

У травні 2015 року надійшли апеляційні скарги від представників ПрАТ «Нафтогазвидобування» та «Актовент Інвестмент Лімітед» на ухвалу слідчого судді Печерського суду,  якою накладено арешт на майно ПрАТ «Нафтогазвидобування».

У травні 2015 року надійшли апеляційні скарги від захисників Юрія Єриняка на ухвали суду, якими продовжено строк тримання під вартою підозрюваного у кримінальних провадженнях № 42015000000000428 і №42015000000000488. Це справи про бандитизм, викрадення людини і вимагання 103 тис. доларів.

У всіх цих випадках, за версією слідства, невстановлена особа за дорученням Чернушенка втручалася у роботу автоматизованої системи документообігу суду і визначала його головуючим у справі. Після цього апеляційний суд скасовував арешти і відмовляв у продовженні строків запобіжного заходу.

У червні 2015 слідчий ГПУ Дмитро Сус проводив показовий обшук у кабінеті голови Апеляційного суду. Сус начебто знайшов у Чернушенка вже наперед виготовлену ухвалу щодо компанії «Нафтогазвидобування». Верховна Рада дозволила притягнути суддю до відповідальності, а після цього він зник.

У липні 2015 Новозаводський райсуд м. Чернігова дав дозвіл на затримання Чернушенка з метою приводу в суд для обрання йому запобіжного заходу. Затримати суддю не змогли, повідомляли тільки, що він втік до Росії.

Що робилося далі сказати точно не можна, оскільки в Україні ще якоюсь мірою дотримується таємниця слідства. По реєстру судових рішень можна відстежувати окремі слідчі дії, на які отримувалися дозволи суду. І таких було небагато, а після звільнення з ГПУ Дмитра Суса і затримання його НАБУ (влітку 2017) слідчі дії фактично припинилися.

Після президентських виборів ГПУ раптом згадала про цю справу.

17 травня 2019 ГПУ отримала через Печерський суд тимчасовий доступ до програмного забезпечення та копій всієї інформації яка міститься в базі даних «АСЕД Апеляція» за період 01.01.2014 по 21.06.2015. Ще в лютому 2017 у справі було призначено експертизу комп’ютерної техніки та програмних продуктів. На початку травня 2019 ГПУ начебто отримала клопотання експерта Київського науково-дослідчого інституту судових експертиз щодо забезпечення доступу до програмного забезпечення «АСЕД Апеляція». Печерський суд дав ухвалу на доступ протягом 30 днів, але ухвала з невідомих причин не була виконана. 19 липня ГПУ звернулась з повторним клопотанням, але суд відмовив, тому що в прокуратурі не повідомили, з яких поважних причин не отримали доступ за попередньою ухвалою. Суд зробив висновок, що такі дії ГПУ спрямовані не на реальне розслідування, а створення видимості проведення слідчих дій.

Того ж таки 19 липня ГПУ звернулась з приводу заочного арешту Чернушенка. Востаннє суд давав дозвіл на затримання Чернушенка 4 роки тому. За п. 2 ч. 3 ст. 190 КПК України така ухвала щодо затримання діє протягом 6 місяців з дня постановлення або до закінчення строку, зазначеного в ухвалі. Текст ухвали в реєстрі не оприлюднено, тому невідомо точно, про які строки йшлося. Але можна припустити, що не про 4 роки. Отож ГПУ роками не надто дбала про поновлення цього рішення і не сильно турбувалася про затримання Чернушенка. Але тепер згадала…

Що змінилося? Петро Порошенко більше не президент. А по 205-му окрузі в Чернігові перемагає кандидат у народні депутати від «Слуги народу» Олег Семінський. Той самий, імовірних кривдників якого випустив Чернушенко.

Отож ГПУ попросила про арешт Чернушенка, але невдало, бо посилалася на ряд доказів, але до клопотання ці докази не долучила, що не дозволило судді перевірити обґрунтованість підозри і поставило її під сумнів.

По-друге, суд може заочно взяти особу під варту тільки, якщо вона перебуває у міжнародному розшуку. Чернушенко перебуває у всеукраїнському розшуку з 2015 року. Постановою слідчого ГПУ у 2015 його також оголошено в міжнародний розшук, але цього не достатньо, оскільки рішення про такий розшук приймається Інтерполом.

У листі за підписом начальника департаменту Інтерполу та Європолу Нацполіції України Неволі В.В від 23.07.2017 стверджується, що до обліків Генерального секретаріату Інтерполу тільки внесено клопотання про публікацію синього повідомлення щодо міжнародного розшуку Чернушенка.

Однак Печерському суду не були надані будь-які відомості, що Інтерпол клопотання про міжнародний розшук Чернушенка задовольнив, що також знайшло своє підтвердження в запиті ГПУ. Відтак суд вирішив, що підстав для заочного арешту немає.

Водночас відомо, що 17 травня 2019 ГПУ чомусь зупиняла розслідування щодо Чернушенка. 12 липня цю постанову за скаргою адвоката Чернушенка суд скасував як немотивовану. У постанові не були вказані підстави (ч.1 ст.280 КПК) для зупинення досудового розслідування. Працівник ГПУ обмежився виключно цитуванням фабули кримінального провадження та вказівкою на те, що на даний час у справі виконані всі слідчі (розшукові) та процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе без участі підозрюваного, а тому досудове розслідування слід зупинити.

Наразі можна констатувати, що ГПУ вдалося після кількох років паузи створити певну видимість слідчих дій, що несподівано співпало в часі з перемогою потерпілого на парламентських виборах. Цікаво, чи послідує за цим щось більше.

Справа щодо викрадення Семінського за багато років так і не була розслідувана до кінця. Але Єриняка і Мельника, чиї прізвища фігурували в матеріалах справи як, імовірно, причетних, судять з групою осіб в Солом’янському суді Києва за звинуваченням у схожому злочині. Там потерпілим є деякий Олександр Гудзь.

Дмитро Сус у 2017 році декларував, що користувався автомобілем потерпілого Гудзя. А журналісти «Схем» з’ясували, що начальник Суса Володимир Гуцуляк їздив на машині тестя Семінського. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія…

 

Ірина Салій, сайт «Судовий репортер»

 

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Push 2 Check