Магія Дарницького суду Ч.2: майно і бенефіціари

Якщо судові рішення з’являються, значить вони комусь потрібні. Особливо, якщо це підроблені судові рішення.

У першій частині ми розповіли, як екс-керівник апарату Дарницького суду взяв на себе відповідальність за реєстрацію пачки фальшивих судових рішень. А суддя Куренков, який роками накопичував справи в кабінеті і чиє прізвище стояло на рішеннях, відхрестився від них.

Тепер мова піде про решту учасників цієї історії, в тому числі гіпотетичних вигодонабувачів.

***

Окрім Олексія Медведєва, який був керівником апарату суду, щонайменше до літа 2018, у слідства були дані про причетність ще трьох осіб.

Це Олександр Ткаченко, Томчук О.М., а також керівник ТОВ «Авадорн» Андрій Глущенко, який начебто підшукував підставних осіб, на яких проводилось оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна з використанням завідомо підроблених рішень.

Із цих трьох тільки про Глущенка є інформація, що його затримували і обирали запобіжний захід. У жовтні 2018 Голосіївський суд отримав обвинувальний акт щодо громадянина Глущенка за ч. 4 ст. 358 КК — підроблення документів. Вироку у справі досі немає.

Ткаченко фігурував у трьох «рішеннях» Дарницького суду щодо визнання права власності на об’єкти. У 2017 його оголошували в розшук як особу, що проходить у справі про шахрайство з нерухомістю і земельними ділянками. Але згодом з’ясувалося, що чоловік помер у 2005 році. Втім, як бачимо, це не заважало його паспорту вести активний спосіб життя. В одного київського нотаріуса вилучили документи щодо 15 об’єктів нерухомості в Києві та Київській області, які були записані на Ткаченка. Відтак стає зрозуміло, що паспорт покійника неодноразово використовувався і в інших оборудках.

Виглядає так, що реальні вигодонабувачі наразі невідомі. Слідчі вирахували «фіктарів». З боку судової гілки влади відповідальність на себе взяв керівник апарату суду, підписавши угоду з прокурором.

Але історія була б неповна без згадки про майно, заради якого все затівалося. Всього у списку кількадесят різних об’єктів — комерційні приміщення, житлові будинки і квартири, паркомісця та ін. Зауважимо, що часто це була проблемна нерухомість із загубленими документами і конфліктами між власниками. Для ілюстрації виберемо найкрупніші і найпоказовіші об’єкти.

***

Багатоповерховий житловий будинок в Києві по вул. Гоголівська, 45г площею 5160,7 м. Будівництво у 2004 році розпочато Державним науково-виробничим підприємством «Центр Будінвест». У зв’язку з ліквідацією останнього функції забудовника у 2008 році перебрало ДІБГП «Інвестбуд-3000», також державне підприємство. Будинок зводили за рахунок внесків інвесторів — фізичних та юридичних осіб. Всього було залучено понад 46 млн грн внесів, що становило 97% від вартості інвестиційних площ.

За рішенням Дарницького суду 2012 року, як тепер відомо підробленого, «Інвестбуд-3000» начебто передав будинок деякому громадянину Ушацькому А.С. Той у 2008 році нібито позичав 40 млн грн на будівництво у Галатенка К.О. Гроші повернуто не було. Боржник і позичальник уклали мирову угоду і суд визнав власником будинка Галатенка.

Пізніше в ході досудового розслідування не встановлено жодних документів які б підтверджували факт передачі ДІБГП «Інвестбуд-3000» об’єкта незавершеного будівництва Ушацькому. Інвестори з’ясували, що після смерті директора «Інвестбуд-3000» печатка підприємства, а також документи, в тому числі, щодо будинку зникли.

4 квітня 2016 Галатенко як власник на підставі рішення суду продав будинок деякому Володимиру Токарчуку, який передав його до статутного капіталу ТОВ «Уніком Сервіс».

У квітні 2018 Галатенко на допиті розповів, що в грудні 2015 року раніше не знайома йому особа запропонувала за винагороду у 400 гривень укласти договір купівлі-продажу квартири. Він погодився і дав незнайомцю копію свого паспорта та ідентифікаційного номера. У березні 2016, підписуючи договір, він помітив, що йдеться не про квартиру, а житловий будинок, площею більше 5 тис. квадратних метрів, але відмовитись від підписання договору не міг, оскільки хвилювався за своє життя.

Покупець Токарчук, який вніс будинок до статутного капіталу «Уніком Сервіс». також виявився не менш цікавим. 25 липня 2016 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області виніс вирок Токарчуку за фіктивне підприємництво — роль директора і засновника у ТОВ «Альтерра Трейдинг». За угодою з прокурором чоловіка покарали штрфом у розмірі 8500 грн.

А в грудні 2017 Токарчука засудили за пособництво в ухиленні від сплати податків.

Складалися документи щодо безтоварних господарських операцій. Начебто ТОВ «Альтерра Трейдинг» Токарчука поставлала дизпаливо до ТОВ «Ленсі Груп», у результаті чого останнє ухилилося від сплати податку на додану вартість у сумі 27 млн грн.

Токарчук знову пішов на угоду з прокурором. У вироку суду написано про щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку… Під час досудового розслідування відшкодовано 16,5 млн грн (!). У підсумку суд призначив чоловікові 191 тис. грн штрафу.

Директорка і співзасновниця фірми «Уніком Сервіс», якій Токарчук передав будинок, Оксана Зіневич також зізналась, що роль свою виконувала за винагороду в 1 тис.грн щомісяця.

Третім засновником «Уніком Сервіс» із часткою 50% є Денис Кононов, який збігом обставин є повним тезкою колишнього оперупоноваженого УСБУ в Івано-Франківській області. Перевірка показала, що це все-таки різні особи. Хай там як, а пояснення третього співвласника фірми у судових рішеннях не наводяться.

Статутний капітал «Уніком Сервіс» наразі арештовано, адже компанія володіє будинком, відчуження якого розслідується у кримінальному провадженні.

Ще один знаковий об’єкт — приміщення Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України у Києві по вул. Богдана Хмельницького, 10. Площа – 2290 кв.м. Будинок 1894 року і в самому серці столиці.

У червні 2016 до реєстру внесено рішення Дарницького суду від 2012 року, яким власником приміщень у будинку визнається Олександр Ткаченко. Але, як писалося вище, ця особа померла у 2005 році. Однак у судовому рішенні сказано, що у 2009 році Ткаченко уклав з Інститутом педагогіки договір на ремонт. Покійний буцімто провів робіт із поліпшенням на понад 9 млн грн, а Інститут не розплатився і суд ухвалив віддати йому відремнтоване приміщення. Виконати рішення, на щастя, не встигли.

Як відомо, у фальшивих рішеннях використовувалися номери реальних цивільних справ. У випадку з приміщенням на Хмельницького,10 «двійником» з таким же номером була справа за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до фізособи про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Цікаво також, що нерухомість Інституту педагогіки вже не вперше фігурує у кримінальній справі. Екс-директора інституту засудили за вимагання 11 млн доларів хабара за оренду саме цього приміщення.

Наступна історія не менш цікава і стосується старого будинку по вул.Воздвиженській ,35. Час його побудови точно не відомий. За документами — до 1917 року. Він старий і занедбаний. Без вікон, без дверей. Але до відомого Андріївського узвозу звідси 250 метрів.

Як видно із матеріалів суду, на початку 2000-х будинок придбала дочка Раїси Шклебей Ірина та її цивільний чоловік. У подальшому подружнє життя не склалося і чоловік виїхав до США, а свою половину будинку подарував Ірині. Остання згодом вийшла заміж за Йохана Крістіана фон Дейка і подарувала по 1/4 будинку новому чоловікові та матері. Господарі начебто у 2008 намагалися продати будинок і навіть отримали $25 тис. авансу. Але договір не було укладено, бо суд несподівано наклав на нього арешт і покупець стягувала заплачені гроші і пеню. Виявилося, що у 2008 році був укладений ще один попередній договір продажу половини будинку деякому Пітеру Тоу. У 2010 році Шахтарський суд визнав Пітера Тоу співвласником.

У 2016 стало відомо, що весь будинок проданий без відома колишніх власників. А причиною послужило рішення Дарницького суду від 17.03.2011 і оприлюднене тільки через п’ять років.

У рішенні говорилося, що у 2010 власники будинку уклали договір з Олександром Ткаченком, який зобов’язався виконати і профінансувати ремонт будинку. Всього набігло витрат на майже 9 мл грн. Гроші не повернули, а, за умовами договору, в такому випадку будинок і земля під ним переходять Ткаченку.

«Поверхневим оглядом будівлі зафіксовано, що на земельній ділянці відсутній фонтан та дитячий майданчик, а сама будівля знаходиться в занедбаному стані, вікна відсутні, фасад розсипається, внутрішні оздоблювальні роботи, дизайнерські роботи та меблювання не проводились. Тобто, під приводом фіктивного проведення робіт та не розрахування за них, винесено судове рішення та зареєстровано право власності на приміщення і земельну ділянку», – це цитата з ухвали вже іншого суду не Дарницького.

Трагікомізму ситуації додає те, що громадянин Ткаченко помер ще у 2005 році і ані договору підписати, ані ремонт провести ніяк не міг. Але це не заважало нотаріусу у травні 2016 візувати документи з продажу Ткаченком будинку вже деякому Олегу Полупану. Сьогодні будинок під арештом.

Слідчі також зазначають, що нотаріус збільшила площу будинку з 422 до 735 кв.м. Хоча будинок залишився у тому ж вигляді що і на технічному паспорті БТІ, має три поверхи, підвал та горище.

В іншому рішенні покійник Ткаченко був замовником ремонту для трьох будинків у громадянки Ілони Пузенко. За роботи чоловік не розрахувався і суд віддав нерухомість Пузенко.

Зрозуміло, що ремонту не було і справжніми власниками будівель був бозна хто.

Один із вказаних будинків по вул.Верхній Вал,64 вже змінився до невпізнання.

 

Замість двоповерхівки на 280 квадратів тут збудували офісний центр площею понад 900 кв.м.

Свого часу жителі Подолу скаржились на це будівництво, заявляючи, що воно ведеться одразу в трьох охоронних зонах. Але проект не зупинили.

Будівництво велося за договором про дольову участь компаній «Вірго груп», «Універсум» і «Проекостайл», співвласником яких є депутат Вишгородської міськради від «Блоку Петра Порошенка» Михайло Підвисоцький та Євген Чернецький.

***

Всього керівнику апарату суду інкримінували реєстрацію 24 підроблених судових рішень. Деякі рішення стосувалися одразу кількох об’єктів, а це загалом кількадесят приміщень і ділянок. Тому, ймовірно, автору ще прийдеться продовжити свої досліди.

 

Ірина Салій, сайт «Судовий репортер»

 

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Push 2 Check