Суди лишають брату Ющенка будинок поряд з Майданом

Суд відмовив у позові заступника прокурора Києва про визнання недійсною додаткової угоди до інвестиційного договору, за якою компанія брата екс-президента Ющенка змогла викупити нежилий будинок по пр. Т.Шевченка/пр.Михайлівському 18/19 літ А в Києві.

Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на постанову Вищого господарського суду від 4 грудня, якою суд відмовив у скарзі прокурора.

У 2005 році, коли Віктор Ющенко став президентом, ТОВ «Титан-Інвест» його брата Петра стало переможцем конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції або реставрації вищезгаданого будинку площею 511,6 кв.м.

У 2006 Головне управління комунальної власності КМДА, КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» і «Титан-Інвест уклали інвестиційний договір. За умовами договору, після реконструкції 600 кв.м. будівлі мали перейти у комунальну власність, а решту отримував інвестор.


У 2009 сторони уклали додаткову угоду до інвестдоговору, якою передбачили, що інвестор може оформити будинок у власність просто оплативши його вартість – 5,8 млн грн. У подальшому «Титан-Інвест» приватизував будинок, не передаючи жодної частки у комунальну власність.

На думку прокурора, додатковою угодою було змінено умови конкурсу із залучення інвесторів, а також фактично відчужено комунальне майно без проведення приватизації.

Прокуратура судиться про визнання недійсною цієї угоди ще з грудня 2012 року. Справа розглядалась судами неодноразово.

У квітні 2013 Господарський суд Києва визнав угоду недійсною. В листопаді 2015 «Титан-Інвест» звернувся з апеляцією на це рішення. У листопаді 2016 апеляційний суд виніс рішення на корись користь інвестора. Але в лютому 2017 ВГСУ рішення скасував і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. У березні 2017 «Титан-Інвест» повторно виграв апеляцію. У травні ВГСУ знову скасував рішення апеляції і направив справу до апеляційного суду.

У вересні 2017 колегія Київського апеляційного госпсуду погодилась, що угода не відповідає законодавству.

«Інвестиційний договір за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу і тому не є правовою підставою для відчуження майна в порядку приватизації», - йшлося в рішенні.

Але водночас суд відмовив у позові про визнання угоди недійсною через пропуск
прокурором строку позовної давності (3 роки). Суд вирішив, що цей строк закінчився ще в березні 2012, тоді як прокурор подав позов у грудні 2012.

Закон не дає переліку причин, які можуть вважатися поважними у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому дане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку. 

На думку суду, позивачі не навели доводів і причин, чому не могли звернутися із позовом вчасно. Доводи прокурора, що йому стало відомо про порушення тільки під час перевірки у жовтні 2012 року, суд визнав такими, що не ґрунтуються на положеннях законодавства, які регулюють початок перебігу строку позовної давності.

Вищий госпсуд вирішив, що рішення апеляції в частині пропуску строків позовної давності є законним.

«Вимоги прокурора є похідними від вимог органу, в особі якого він звернувся з позовом, то й перебіг позовної давності  розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів дізнався саме цей орган, а не прокурор», - йдеться у рішенні.

Суд зазначив, що для Департаменту комунальної власності перебіг строку позовної давності розпочався з 10.03.2009 р., тобто з моменту укладення спірної додаткової угоди. В свою чергу, Київраді стало відомо про порушення права комунальної власності територіальної громади ще в 2007 році.

Тому, як вважає суд, подавши позовну заяву лише 12.12.2012 р., прокурор звернувся до господарського суду поза межами трирічного строку позовної давності.

Підстав для поновлення прокурору строку позовної давності суд не побачив.

Паралельно прокуратура судиться про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок. У квітні 2017 Госпсуд Києва у позові прокурора відмовив. Прокуратура подала апеляцію на це рішення, але провадження було призупинено до вирішення справи про визнання недійсною додаткової угоди, про яку йшлося вище.